Хвилина мовчання…

Сьогодні, 9 листопада, Михайлові Левандовському мало б виповнитися 47
Свічка пам’яті...
Вона горить сьогодні за нашим земляком, воїном, чоловіком, батьком і дідусем, який пішов боронити Україну — і не повернувся.
Сержант Михайло Левандовський, водій-санітар медичного пункту в/ч А7287, загинув 6 жовтня 2024 року біля села Золота Нива на Донеччині. Ворожий FPV-дрон забрав його життя — але не віру, не честь, не любов до рідної землі.
Михайло народився на Хмельниччині, зростав на Зміївщині.
Закінчив Зідьківську школу, навчався у Липкуватівському аграрному коледжі.
Служив у Збройних Силах, працював у радгоспі «3-й Вирішальний», на електростанції,
машиністом земснаряду на Безлюдівському кар’єрі.
Працював, допомагав, виховував дітей. Жив просто — але по-справжньому.
Він мав доньку і сина.
Трьох онучок, яких називав своїм щастям.
Захищав родину від усього — а потім став захищати всю країну.
З перших днів вторгнення — у строю. Без пафосу. Без страху. Зі спокоєм людини, яка знає, що робить правильну справу.
Його побратими пам’ятають його добрим, чесним, відданим.
Людиною, на яку можна покластися. Воїном, який рятував інших, а віддав найдорожче — своє життя.
Світла, вічна пам’ять тобі, Михайле.
Ти залишаєшся серед нас — у дитячих очах, у вдячних серцях,
у вільній Україні, яку ти любив понад усе.