Хвилина мовчання…

Сьогодні, 10 листопада, минає рік, відколи в бою за Україну зупинилося серце нашого земляка — Героя Олександра Григоренка.
Він родом із села Островерхівка.
Простий чоловік, який любив землю, небо і життя. Працював у тракторній бригаді, любив риболовлю, полювання, сміх дітей,тиші світанків і вечірні розмови з дружиною.
А коли прийшла війна — залишив усе, щоб і ці світанки, і цей сміх не згасли.
У травні 2024 року Олександр свідомо став до лав ЗСУ. Старший солдат, кулеметник, прикордонник — він став на рубіж, де кожен подих — боротьба, а кожен день — віра в те, що Україна вистоїть.
10 листопада 2024 року, поблизу села Тополі Куп’янського району, його життя забрала війна. Забрала — але не стерла пам’яті.
Бо в цій пам’яті він — сильний, чесний, справжній.
Посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Нагороду отримала його донька — зі сльозами й гордістю в очах.
Бо батько, який ішов захищати, знав: мужність — це любов, доведена до самопожертви.
Навіки 37…
Навіки Герой.