Мирославі було 6, а Кирилу — 17: історії дітей зі Зміївської та Слобожанської громад, чиї життя обірвала війна ️

Сьогодні, 20 листопада, Україна разом зі світом відзначає День захисту дітей. У нашій реальності це не лише про турботу й права — це про втрату, якої не мало б бути. Війна забирає дитячі життя, залишаючи порожнечу, яку неможливо заповнити. Сьогодні ми згадуємо дітей зі Зміївської та Слобожанської громад, яких убила російська агресія.
️ Мирослава Кузнєцова, 6 років
Мирослава загинула 8 березня 2022 року в селищі Донець Слобожанської громади, коли російські військові ввечері завдали кілька авіаударів по житлових кварталах. 500-кілограмова бомба влучила у двоповерховий котедж, де шестирічна дівчинка разом із рідними ховалася у ванній кімнаті.
Мирослава була з прабабусею в одній частині приміщення, а поруч — мама з тримісячною Євою та тато. У дім влетіла ФАБ-500, будівлю зруйнувало повністю. Міра та її прабабуся загинули на місці, а прадідуся, який був у сусідній кімнаті, тяжко поранило.
Дівчинка навчалася у Шебелинській школі, дуже любила природничі предмети, відвідувала гімнастику, мала багато друзів. У 2021 році вона пішла в перший клас і вчилася із захопленням — їй подобалося писати й читати. У родині нещодавно народилася сестричка Єва, появі якої Мирослава дуже тішилася.
Після авіаудару дім перетворився на руїну. А тіла Міри та її прабабусі Валентини змогли відкопати тільки наступного дня. Їхні домовини стояли у церкві кілька днів. Загиблих не могли поховати через постійні обстріли.
️ Кирило Жигульський, 17 років
Кирило з села Таранівка Зміївської громади загинув 25 травня 2024 року під час ракетної атаки рф на гіпермаркет «Епіцентр» у Харкові. Це була звичайна субота: хлопець прийшов по покупки разом із зведеним братом та його дружиною. Вони вже прямували до виходу, коли пролунав перший удар. За кілька хвилин — повторне влучання. У хаосі Кирило зник із поля зору рідних. Брат із дружиною дивом вижили та кинулися його шукати. Усі наступні дні тривали пошуки серед заваленого металу та попелу. Тіло Кирила знайшли лише на третій день, а впізнати змогли за ДНК. Його мама, пані Тетяна, до останнього вірила, що син живий. Вона сподівалася, що він у лікарні — невідомий, але врятований. Кирило народився 28 січня 2007 року. Йому було лише сімнадцять. Хлопець мав плани, мрії, свою дорогу, яку він не встиг пройти — бо рф вбила його у звичайний день, просто посеред міста.
Ми ніколи цього не пробачимо.
Мирослава і Кирило назавжди залишаться у нашій пам’яті — як діти, чиї життя були обірвані війною, яку росія принесла в Україну. Пам’ятаємо.