Хвилина мовчання…

Сьогодні ми торкаємось тиші, яка болить.Тиші, що несе ім’я нашого земляка — МАКСИМА СИДОРОВА.
Сьогодні Максиму мало б виповнитися 33 роки.
Ще один день народження, який не відбудеться.
Ще одна свічка, що так і не буде запалена у родинному колі.
Максим — той хлопець, якого добре пам’ятають у Зміївському ліцеї №1,а згодом — у Харківському ліцеї архітектури, будівництва та дизайну.
Спортивний, впертий, завжди прямий у бою — він займався боксом і ставав призером змагань різного рівня.
Життєрадісний, сильний, чесний.
Після навчання служив у Держохороні.
А вже у 2017 році — у десантно-штурмових військах ЗСУ.
Три роки обороняв Донбас.
І коли почалася повномасштабна війна — не вагався ні хвилини.
Повернувся у свою рідну 25-ту бригаду, став молодшим сержантом ракетно-артилерійської батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону.
Максим знав: країну потрібно тримати. І він тримав.
25 вересня 2022 року, поблизу населеного пункту Нове Краматорського району, він отримав смертельне поранення.
Так закінчилося життя, яке могло тривати, творити, радіти, любити.
Життя, у якому була донечка Злата.
У якому були батьки, що чекали повернення.
У якому мало бути ще стільки світла.
Сьогодні ми зупиняємо час.
Згадуємо Максима.
І дозволяємо собі відчути:
як багато він зробив,
і скільки вічності він залишив у цьому світі.
Вічна слава Максиму Сидорову.
Вічна память усім, хто віддав життя за Україну.
Слава Україні.