Наш земляк. Позивний — «Джексон».

Цю історію розповіли у 113-й окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ. І це одна з тих історій, які неможливо забути.
Євген із позивним «Джексон» — наш земляк, чоловік, батько, воїн. До війни він працював на Зміївській ТЕС. Звичайний трудяга, який міг би жити мирним життям, будувати плани, радіти родині. Але у 2022 році він добровольцем став на захист України.
Літо 2022 року. Леб’яже. Дим, вогонь і бій. «Джексон» командував вогнем, тримав позицію і побратимів. Тоді було знищено ворожу БМП та два танки, наступ ворога зупинили. Сам Євген зазнав тяжких поранень. Лікарні, операції, реабілітація — щоденна боротьба за життя. І він повернувся у стрій.
Не «дослужити», а служити. Він став водієм-санітаром, щоб рятувати інших. На Донеччині — до 30 евакуйованих за одну добу, понад тисячу кілометрів під обстрілами. І жодного втраченого бійця. Бо він знав: коли тебе чекає сім’я — ти не маєш права здатися.
Під час однієї з евакуацій машину вразив ворожий FPV-дрон. У салоні був поранений, після удару — поранений екіпаж. Усе палало, навколо — дим і крики. Але двигун уцілів. Обпалений і задимлений, Євген завів палаючу машину й вивіз хлопців. Назад — смерть. Шлях був лише вперед.
У нього немає гучних слів. Є проста мрія — повернутися живим додому. У дім, де діти залишають йому місце за столом. У дім, де дружина тримає його фото біля ікони. У дім, де він — просто тато і чоловік.
Його нагороди — це не просто медалі. Це пам’ять про тих, кого вже немає, і про тих, кого він урятував. А позивний «Джексон», який із ним ще зі школи, — це впертість, відвага й уміння вставати тоді, коли здається, що сил більше немає.
Ми пишемо про нього, бо такі люди і є Україна.
Наші земляки. Ті, хто працював на Зміївській ТЕС, жив поруч із нами — і пішов захищати всіх.
Євген «Джексон» — один із тих, на кому тримається наша свобода.
Живи. Повертайся. Ми з тобою.