Хвилина мовчання

Сьогодні — роковини з дня загибелі нашого земляка, Героя — Олександра Хардікова.
Минув рік від того дня, коли війна забрала ще одне життя.
Світле, щире, добре. Таке, яке мало жити.
Олександр був компанійським, відкритим, справжнім.
Народився у Слобожанському, навчався в ліцеї №1, згодом — у Нижньо-Бишкинській школі. Закінчив Харківський індустріальний педагогічний технікум. Працював на Зміївській ТЕС, заводі «Енергостіл». Жив, працював, будував своє майбутнє — як і тисячі українців.
У червні 2024 року Олександра мобілізували. Він служив стрільцем-помічником гранатометника 3-го аеромобільного взводу. Без гучних слів, але з гідністю і мужністю став на захист України.
22 грудня 2024 року, поблизу села Погребки на Курщині, Олександр загинув під час штурму.
Його війна обірвалася там, де вирішувалася наша свобода.
Він похований у рідній землі — на кладовищі в Нижньому Бишкині, Слобожанської громади. Там, де його пам’ятають. Там, де його чекають у тиші.
Сьогодні ми схиляємо голови.
Бо пам’ять — це наш обов’язок.
Бо такі люди — це ціна нашої свободи.
Вічна слава Герою — Олександру Хардікову.
Пам’ятаємо. ️
Слава Україні.