Хвилина мовчання…

Сьогодні ми згадуємо нашого земляка — Дмитра Литвинова.
Героя, якому навіки залишилося 51.
Дмитро народився у Змієві. Тут пройшло його життя — чесне, наповнене працею, любов’ю й тишею думок. Він навчався у Зміївському ліцеї, згодом — у професійно-енергетичному ліцеї. Проходив строкову службу, брав участь у воєнному конфлікті в Нагірному Карабасі. Працював у правоохоронних органах, на будівництві Державної кримінально-виконавчої служби України.
Він був людиною з глибоким внутрішнім світом.
Щирий, відкритий, творчий.
Мав золоті руки й добре серце. Захоплювався історією, багато читав, збирав власну бібліотеку. Дуже любив море — те далеке, омріяне. Можливо, тому створював макети кораблів — уважно, з душею, ніби торкаючись своєї мрії. Деякі з них сьогодні зберігаються у Зміївському краєзнавчому музеї — як мовчазне свідчення його таланту й світла.
Найбільше Дмитро любив родину.
Люблячий чоловік, турботливий батько двох синів і доньки. Опора, підтримка, тиха сила для своїх.
У лютому 2024 року він свідомо став до лав Збройних Сил України.
Без гучних слів. Без вагань. Бо так підказувала совість.
31 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу Новоукраїнки на Донеччині зв’язок із Дмитром обірвався. Майже рік він вважався зниклим безвісти. Надія жила.
Та правда виявилася страшною: того дня він загинув у бою.
17 вересня 2025 року Зміїв прощався з Героєм, який повернувся на рідну землю.
Сьогодні — тиша.
Тиша, в якій болить.
Тиша, в якій дякуємо.
Тиша, в якій пам’ятаємо.
Світла пам’ять Дмитру Литвинову.
Вічна слава полеглим Героям.