Зупинилося серце Павла Фесенко — людини, яка понад 25 років стояла на сторожі правопорядку Зміївщини ️

26 грудня на 71-му році життя внаслідок раптової хвороби зупинилося серце Павла Петровича Фесенко — підполковника міліції у відставці, багаторічного правоохоронця, активного громадського діяча, людини, яку добре знали й поважали у Зміївській громаді.
Павло Петрович народився на Зміївщині, у селі Костянтівка. Навчався у Костянтівській, згодом — у Соколівській школах. Своє життя він свідомо пов’язав зі службою — закінчив Київську вищу та Дніпропетровську школи міліції і згодом розпочав шлях в органах внутрішніх справ.
Починав зі звичайного слідчого, працював дільничним у Чемужівському окрузі, очолював відділ поліції у Комсомольському (нині Слобожанське), згодом був заступником начальника Зміївського районного відділу міліції. У 2005 році вийшов на пенсію з посади заступника начальника райвідділу по роботі з персоналом у званні підполковника міліції.
Понад 25 років він віддав охороні правопорядку Зміївської та Слобожанської громад — чесно, принципово, по-людськи. Його знали як справедливого, відкритого, щирого і відповідального правоохоронця, на якого можна було покластися.
Павло Петрович завжди був небайдужим до проблем інших та вів активну громадську діяльність. Був депутатом кількох скликань у Змієві. Після служби був заступником у районній організації ветеранів, постійно підтримував людей і справи, які вважав важливими.
Останнім місцем роботи стало ГУ Державної податкової служби Харківщини, там Павло Петрович працював з 2007 по 2022 рік.
Він любив спорт — грав у футбол за команду ветеранів Зміївщини та за Костянтівську команду, захоплювався рибалкою, лижами, завжди залишався активним і життєрадісним.
У Павла Петровича залишилися кохана, двоє синів і двоє онуків. Надія Миколаївна, дружина Павла Петровича, була для нього опорою та підтримкою все життя. Від першого класу вони сиділи за однією партою, пройшли разом усі радощі й труднощі, їхнє кохання було міцним і щирим ще зі шкільних років. Вона завжди надихала його, допомагала, була поруч у всьому, і особливо — коли він хворів. Подружжя було прикладом для своїх дітей.
Для родини і для всієї громади це — непоправна втрата. Зупинилося серце світлої, чесної, принципової людини.
Світла пам’ять