Хвилина мовчання

Рік тому, 19 січня 2025 року, у бою за Україну загинув наш земляк із селища Зідьки Зміївської громади — Андрій Соляник.
Йому було 48 років.
Андрій служив солдатом, старшим стрільцем-оператором 3-го штурмового спеціалізованого відділення 3-го штурмового спеціалізованого взводу 2-ї штурмової спеціалізованої роти «ШКВАЛ» військової частини А7400.
Він віддав життя під час запеклих оборонних боїв у районі Курахового на Донеччині.
У листопаді 2024 року Андрій став до лав Збройних сил України — свідомо, без вагань.
19 січня зв’язок із ним обірвався, і відтоді він вважався зниклим безвісти.
Десять довгих місяців рідні чекали, вірили, молилися.
І лише згодом стало відомо найстрашніше — Андрій загинув як Герой.
У мирному житті Андрій Соляник працював автослюсарем.
Мав золоті руки, був майстром своєї справи, людиною праці й честі.
Він був частиною дружної, люблячої родини, яка сьогодні переживає невимовний біль утрати.
Висловлюємо щирі співчуття дружині, родині, рідним, друзям і побратимам Андрія Соляника.
Схиляємо голови в глибокій скорботі.
Сьогодні день пам’яті Ігоря Ольховського, Героя зі села Шелудківка.19 січня йому мало б виповнитися 35 років.
Ігор Ольховський з перших днів повномасштабної війни боронив Україну у складі Збройних сил.
Молодший сержант, командир відділення — командир машини 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 8 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини А0501.
Вірний військовій присязі, він проявив стійкість і мужність під час виконання бойових завдань поблизу Новоселівського Луганської області.
Отримав поранення, несумісні з життям, і 20 жовтня 2022 року у військовому шпиталі Харкова серце Героя зупинилося.
У мирному житті Ігор навчався у Шелудьківському ліцеї, мав золоті руки, працював слюсарем, зварювальником, будівельником. Пройшов АТО, навчався у Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті.
Був спокійним, добрим, справедливим, дбав про родину.
У нього залишилися дружина, маленька дитина та батьки.
Сьогодні згадуємо Сергія Артеменка — зміївчанина, Захисника, батька.19 січня йому мало б виповнитися 31 рік.
Сергій народився 19 січня 1995 року у Змієві, у багатодітній родині. Разом із братом і сестрами його виховували дідусь і бабуся, які дали йому тепло, людяність і силу характеру.
Він навчався у Зміївському ліцеї №1, згодом навчався у Харкові, працював, підтримував родину, не боявся труднощів.
З дитинства Сергій займався спортом, був вихованцем Зміївської ДЮСШ, мав витримку й силу волі.
У червні 2024 року став до лав Збройних сил України.
Служив командиром взводу, оператором БПЛА, пройшов найгарячіші напрямки фронту. Двічі був поранений, але щоразу повертався до побратимів — бо вважав захист України своєю честю.
28 березня під час виконання бойового завдання поблизу Демидівки Сергій загинув.
У нього залишився маленький син, брат, сестри, племінники.
Три імені.
Один день.
І ціле життя подвигу.
Схиляємо голови.
Дякуємо. Слава Україні.