Хвилина мовчання…

Сьогодні, 26 лютого, минають четверті роковини з дня героїчної загибелі нашого земляка із села Чемужівка — Олександра Тимченка.
Зупинімося на мить. Згадаємо юного воїна, який у найперші дні повномасштабного вторгнення став щитом для своїх побратимів і для всієї України.
Олександр народився у Чемужівці. У свої 22 роки він уже був командиром відділення 4-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України. 23 лютого 2022 року, у зв’язку з напруженою обстановкою, його у складі оперативного резерву терміново передислокували до Луганської області.
26 лютого велика колона ворожої бронетехніки наблизилася до зруйнованого мосту через Сіверський Донець з боку окупованого Красного Лиману. Гвардійці три години стримували наступ російсько-окупаційних військ. Саме Олександр першим помітив ворожу колону. Як командир групи прикриття, він доповів командуванню та наказав підлеглим відходити. Двома короткими чергами з автомата пробив колеса бойової машини, зупинив її, а потім, підповзши ближче, влучно кинув гранату, підірвавши БТР разом із ворожою піхотою.
Його останній бій був коротким, але рятівним для багатьох. Ледве встигнувши уразити ворожу техніку, відважний гвардієць загинув від вибуху міни, що розірвалася поруч.
Указом Президента України молодшому сержанту Олександру Тимченку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Світла пам’ять.
Вічна слава Герою України.
Слава Україні!