️ Коли посадовці починають “виховувати” ветеранів війни: що собі дозволяє прессекретарка Голоднікова

Сьогодні на ресурсах, пов’язаних із діяльністю Зміївської міськради, було оприлюднено допис із рубрики «Нам пишуть». У ньому йшлося про ветерана війни Богдана Кузнєцова — молодого чоловіка, добровольця, якого добре знають у громаді. У публікації фактично ставилося під сумнів те, як «повинен поводитися» ветеран, а приводом нібито стала ситуація в одному з кафе, де він, за чиїмось анонімним зверненням, дозволив собі нецензурну лексику.
Автором поширення цієї інформації виступила прессекретар Зміївського міського голови Павла Голоднікова, посадовиця міської ради Тетяна Салова-Бабич, яка є адміністраторкою відповідних ресурсів.
І тут виникає головне питання. Яке моральне право мають посадовці публічно обговорювати та фактично засуджувати ветерана війни — людину, яка добровільно пішла захищати країну, має чітку патріотичну позицію і пережила втрату на війні брата
Чи справді роль органів місцевого самоврядування — поширювати анонімні дописи з плітками Чи все ж таки допомагати військовим і ветеранам адаптуватися до цивільного життя
Війна залишає слід. І кожен, хто пройшов фронт, знає: повернення до мирного життя — складний процес. Саме тому суспільство, а тим більше влада на місцях, повинні підтримувати ветеранів, а не виставляти їх героями анонімних «викривальних» історій.
Ми звернулися до Тетяни Салової-Бабич із запитанням, яке саме право вона мала публікувати подібний допис на ресурсах, пов’язаних із міською радою. Її відповідь прозвучала у відео. І, за її словами, вона не шкодує про оприлюднений пост і не вважає це помилкою. Це ще більше загострило питання: чи усвідомлюють посадовці, яку відповідальність вони несуть за свої слова і публікації
Хочеться сказати головне. Дякуємо нашим захисникам. Дякуємо Богдану Кузнєцову і всім ветеранам, які пройшли війну.
А від органів місцевої влади люди справедливо очікують не публічного моралізаторства і поширення анонімних історій, а реальної роботи — підтримки тих, хто заплатив за свободу України надто високу ціну. Бо повага до військових — це не слова у святкових промовах. Це щоденна позиція. І саме за нею громада сьогодні уважно спостерігає.