Хвилина мовчання

Сьогодні ми схиляємо голови одразу перед кількома історіями мужності, болю і незламності…
Минають четверті роковини з дня загибелі нашого земляка, Олександра Козира. Йому було лише 25. Він загинув у місті Рубіжне на Луганщині внаслідок вибухової травми, ставши одним із перших полеглих захисників зі Зміївщини у повномасштабній війні.
Народився у Височинівці. Навчався в Лиманській школі, після її закінчення продовжив навчання в Академії Державної Пенітенціарної Служби м. Чернігів. З 2017 року працював в Державній Виконавчій Кримінальній Службі України.
З липня 2021 року почав нести службу в лавах ЗСУ за контрактом на посаді гранатометника 2-ї Аеромобільної Десантної Роти ВЧ А4165.
З початку повномасштабного вторгнення стояв на захисті Батьківщини в складі 81 ДШБ 122 батальйону.
Посмертно нагороджений пам'ятним нагрудним знаком "Кров за Україну" та Орденом "За Мужність" ІІІ ступеня.
Тоді з ним прощалися без військових почестей… Але ми пам’ятаємо.
Сьогодні, 28 березня, роковини з дня загибелі нашого земляка, зміївчанина Сергія Артеменка. Йому назавжди 30.
Він загинув під час виконання бойового завдання поблизу Демидівки.
Народжений у багатодітній родині, вихований дідусем і бабусею, Сергій зростав сильним, відповідальним, щирим. Займався спортом, навчався, працював, підтримував рідних.
У червні 2024 року став до лав ЗСУ. Воїн, який пройшов найгарячіші напрямки, двічі був поранений і щоразу повертався до побратимів. Мужній та справжній...
У Сергія залишився маленький син…
Сьогодні могло б виповнитися 42 роки нашому Захиснику — Григорію Дядченку із села Таранівка.
Він з перших днів вторгнення став на захист України, воював на найскладніших напрямках.
Загинув 18 травня 2022 року на Донеччині.
Вдома на нього чекали дружина і маленький син…
Різні долі. Різні історії.
Але одна війна… і одна ціна — життя.
Пам’ятаємо кожного.
Вічна пам’ять Героям.