️ До Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні хочемо розповісти історію найстаршого жителя Зміївської громади — 102-річного ветерана Павла Сенчука

Його життя — це не просто сторінка історії, а доля людини, яка пройшла крізь війну, концтабір, фронт і втрати, але зберегла людяність, доброту та силу духу.
Павло Степанович народився 12 листопада 1923 року. Його родина переїхала на Харківщину з Полтавської області. Батько займався постачанням зерна до пташиної ферми на Зміївщині. Але спокійне життя родини було зруйноване війною. Коли почалася Друга світова, старший брат і батько пішли на фронт, а юного Павла німці вивезли до концтабору в Німеччину.
Та навіть у найтемніші часи Павло не втратив рішучості: він організував втечу з табору і невдовзі приєднався до армії, став танкістом. Брав участь у бойових діях, зокрема у визволенні Праги разом із чеськими побратимами. Після перемоги ще кілька років залишався на службі, а додому, на Зміївщину, повернувся у 1948 році.
Саме тут, у рідному краї, він зустрів свою майбутню дружину. У 1951 році пара побралася. Подружжя присвятило життя вихованню молоді — Павло Сенчук 28 років викладав математику в сільських школах: Козачанській, Гомільшанській та Пасічанській. Його пам’ятають як уважного, вимогливого, але доброзичливого вчителя, який вмів надихати учнів.
Разом із дружиною вони були зразковою парою — у гармонії, любові та взаємній повазі. Проте незадовго до святкування 50-річчя весілля трапилася страшна трагедія — кохана дружина Павла Степановича загинула, потрапивши під потяг. Цей біль він ніс крізь роки.
Проте сила духу, підтримка великої родини та внутрішня доброта допомогли йому вистояти. Зараз пан Павло живе у Таранівці.
Бажаємо Павлу Степановичу міцного здоров’я, родинного тепла, спокою та ще багато світлих днів поруч із близькими. А найголовніше — якнайшвидше дочекатися мирного неба над Україною, про яке він мріє всім серцем.