Хвилина мовчання

Сьогодні, 9 липня, Віталію Ракову мало б виповнитися 42 роки. Та назавжди йому залишилося сорок
Віталій народився 9 липня 1984 року в Харкові. Навчався у школі, після її закінчення здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів і водія у професійно-технічному училищі. Пройшов строкову військову службу. Був працьовитою людиною із золотими руками — умів полагодити майже все, а в мирному житті працював у сфері безпеки.
У 2005 році він зустрів своє кохання. Разом із дружиною вони створили міцну родину, виховували двох дітей, будували свій дім і своє щастя. У 2009 році сім’я переїхала до Таранівки Зміївської громади. Там Віталій став людиною, яку знали й поважали багато односельців. Він завжди був готовий прийти на допомогу, мав велике серце і залишив по собі добру пам’ять.
У червні 2022 року Віталій добровольцем став на захист України. Служив стрільцем — помічником гранатометника у військовій частині 4020. Воював на найважчих напрямках — Харківщині, Донеччині, а згодом на Курщині. Поряд із виконанням бойових завдань, стримуванням ворога та участю у штурмах він рятував побратимів. Після проходження медичних курсів неодноразово надавав допомогу пораненим, зберігаючи їм життя.
6 грудня 2024 року поблизу населеного пункту Новоіванівка Суджанського району Курської області Віталій загинув, мужньо виконуючи бойове завдання. Довгий час він вважався зниклим безвісти. Понад п’ятнадцять місяців його рідні жили між надією і болем, не припиняючи пошуків. Лише результати ДНК-експертизи підтвердили найстрашніше. У цей непростий час поруч із родиною була громадська організація «Ми поруч», яка підтримувала їх у боротьбі за встановлення долі захисника.
У квітні цього року Таранівка зустріла свого Героя живим коридором. Односельці зі схиленими головами провели його в останню путь. Поховали Віталія Ракова на 18-му кладовищі міста Харкова.
Світла пам’ять Захиснику. Пам’ятаємо. Дякуємо.