Хвилина мовчання

Сьогодні, 11 липня, Дмитру Гайворонському мало б виповнитися лише 38 років.
Але назавжди йому залишилося тридцять шість…
Дмитро народився на Луганщині. Згодом разом із родиною переїхав до селища Зідьки Зміївської громади, яке стало для нього рідним домом. Навчався у місцевій школі, здобув професію зварювальника у Харківському професійно-технічному училищі, а пізніше закінчив Харківський університет. Працював далекобійником. Дуже любив дорогу, автомобілі, свою роботу.
У житті він знайшов і справжнє кохання. Разом із дружиною створив міцну сім’ю, виховував маленьку донечку, яку безмежно любив. Для мами, бабусі, брата він був турботливим сином і надійною опорою. Для рідних — людиною, яка завжди приходила на допомогу.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Дмитро не вагався ні хвилини. Він добровольцем став на захист України. Служив сержантом, командиром першого мінометного взводу, старшим офіцером батареї військової частини А7378.
Побратими пам’ятають його сильним, мужнім і рішучим воїном. Людиною, на яку завжди можна було покластися. Щирим, добрим, справжнім. Саме таким його назавжди збережуть у своїх серцях усі, хто мав честь знати Дмитра.
30 січня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу села Новосергіївка Ізюмського району, його життя обірвалося.
Вічна пам’ять і слава Герою Дмитру Гайворонському.