Хвилина мовчання... Згадаємо... Подякуємо... Підтримаємо рідних...

Сьогодні минає друга річниця, як не стало Дмитра Волкова — нашого земляка, воїна, людини з великим серцем і незламною мужністю.
Дмитро народився в селі Борова. Навчався в Чемужівській школі, а згодом — у Харківському електро-механічному технікумі та університеті міського господарства ім. Бекетова.
Він мріяв, будував плани, жив звичайним життям, як і всі ми.
Та коли прийшла війна — не сховався.
1 травня 2024 року був мобілізований до лав ЗСУ. Став стрільцем-помічником гранатометника у десантно-штурмовому підрозділі.
12 липня 2024 року, під час виконання бойового завдання біля Торецька на Донеччині, Дмитро загинув, захищаючи Україну.
Йому було лише 27. Попереду — все життя. Та він віддав його за кожного з нас.
Залишилися батьки, молодша сестра — і невимовний біль у серці всіх, хто його знав.
Поховали Дмитра у Чемужівці.
12 липня на 62 році життя зупинилося серце Юрія Пилипенко — захисника, музиканта, світлої й щирої людини. Він назавжди залишиться у пам’яті Зміївської громади.
Юрій народився у селищі Зідьки. Все життя провів у Зміївській громаді, останні два десятиліття мешкав у селі Велика Гомільша. З ранніх років його серце належало музиці — він володів багатьма інструментами, але особливе місце займали барабани. Саме з ними Юрій став душею легендарного гурту «Трансмісія» — колективу, добре знаного не лише на Зміївщині, а й далеко за її межами. Музиканти були учасниками багатьох місцевих фестивалів і свят, несучи радість, ритм і тепло людям.
Таким він був і у військовій формі. Попри вік, він добровільно став до лав захисників України. Юрій пройшов через пекло: Харківський напрямок, Донеччина, Бахмут. Його побратими згадують, як він рятував життя інших, виносив поранених із-під вогню — іноді буквально на руках. Був на передовій, на «нулі», завжди надійний, досвідчений, впевнений. Воїн із великої літери.
У січні 2024 його було демобілізовано. Він повернувся додому, але лишався у строю серцем — підтримував побратимів, допомагав усім, чим міг.
Юрія знали й любили. Бо він був щирим, життєрадісним, світлим. Любив музику, родину, Україну. Поруч із ним завжди була дружина, доньки, онука — його опора і любов. Юрій Пилипенко — музикант, воїн, батько, друг, українець. Той, хто дарував ритм життю — і на сцені, і в бою.
Сьогодні, 12 липня, мало б виповнитися 44 роки Ігорю Гаркуші.
Ігор Гаркуша — мешканець Слобожанського, у мирному житті працював машиністом на Зміївській ТЕС.
З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно вступив до лав територіальної оборони. Ігор пройшов найгарячіші точки війни.
У вересні 2022 року його було переведено до складу 54-ї бригади ЗСУ, що тримала оборону під Бахмутом.
13 травня 2024 року солдат Ігор Гаркуша загинув у бою поблизу Білогорівки Луганської області.
Його тіло вдалося повернути лише через три місяці.
Поховали Героя 11 серпня 2024 року в рідному селищі Слобожанське.
Сьогодні мало б виповнитися 44 роки Павлу Пресіченко
Павло народився 12 липня 1982 року в селі Бірки. Рано залишився сиротою, але з юних років вирізнявся відповідальністю, щирістю та працьовитістю. Навчався у Таранівській школі, здобув фах зварювальника та монтажника-висотника в Мереф’янському ПТУ. Пройшов строкову службу у Збройних Силах України.
Він працював на підприємствах Харківщини, був фахівцем своєї справи, надійною та доброю людиною, люблячим чоловіком і турботливим батьком.
У 2024 року Павло був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив стрільцем — номером обслуги у парашутно-десантному підрозділі, гідно виконуючи бойові завдання.
25 травня 2024 року поблизу населеного пункту Яснобродівка Покровського району Донецької області Павло Пресіченко героїчно загинув у бою.
Його життя обірвалося на полі бою, але не обірвалася пам’ять про нього…
Вічна Слава Героям!