Хвилина мовчання

Сьогодні минають треті роковини з дня загибелі Захисника України Дмитра КОЛМИКОВА.
23 липня 2023 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Роботине Запорізької області, загинув стрілець-снайпер 8-ї механізованої роти Дмитро Колмиков.
Він народився у селі Чемужівка, навчався у місцевій школі, згодом закінчив Українську інженерно-педагогічну академію. Працював водієм, чесно будував своє життя, створив родину. У 2012 році одружився, разом із дружиною виховував сина, якого любив понад усе.
Коли на українську землю прийшла велика війна, Дмитро не залишився осторонь. Уже 4 березня 2022 року він став до лав захисників України. Пройшов складний бойовий шлях, залишаючись вірним військовій присязі, своїм побратимам і Батьківщині до останнього подиху.
Минуло три роки. Час не стирає біль втрати. Він лише вчить жити з порожнечею, яку вже ніколи не заповнити. Для рідних Дмитро назавжди залишиться люблячим чоловіком і турботливим батьком. Для України — воїном, який віддав найдорожче за її свободу.
Сьогодні Євгену Лисаку могло б виповнитися 56.
Але його життя обірвала війна.
Обірвала, коли він — батько, чоловік, друг — добровольцем пішов боронити свою землю.
Євген народився 23 липня 1970 року. Жив і працював у Слобожанській громаді.
Був бульдозеристом — чесна, проста, міцна професія.
Був другом, якому довіряли. Батьком, який завжди був поруч. Людиною, яка не пройде повз, коли треба допомога.
У травні 2022-го пішов на фронт добровольцем. Сказав — не можу інакше.
На передовій був таким же — надійним, спокійним, професійним.
Таким, за ким ідуть.
7 вересня 2022 року, поблизу села Борщова на Харківщині, під час виконання бойового завдання, Євген загинув.
Йому було 53...
Світла пам’ять Героям. Дякуємо. Не забудемо.