Загальнонаціональна хвилина мовчання.

Ми зупиняємося.
Схиляємо голови.
Затихаємо — щоб почути в тиші імена тих, хто вже не повернеться.
Одне з них — Олександр Хоменко.
Два роки тому 22 березня, неподалік села Богданівка на Донеччині, молодший сержант, старший стрілець Олександр Хоменко загинув, захищаючи кожного з нас
Він народився у селі Височинівка Зміївської громади.
Навчався, працював, жив — як ми всі.
Був інженером телекомунікацій Медіа-Зміїв,
а потім, коли зв’язок із мирним життям обірвався,
не вагаючись, змінив цивільний одяг на військовий піксель.
“Мій обов’язок — відстоювати нашу землю заради моїх батьків, дружини, заради моїх доньок і вільного майбутнього для моїх онуків”, — говорив він.
Від початку повномасштабного вторгнення — і до останнього свого подиху —Олександр був там, де найважче.
У пеклі передової.
У найгарячіших точках.
Поранений — повертався.
Бо вважав: доки можеш тримати зброю — не маєш права зупинитись.
Довгий час Олександр вважався зниклим безвісти.
Та ми знали: Герої не зникають. Вони залишаються — у серці країни.У пам’яті. У тиші хвилини мовчання.
Світла пам’ять, Олександре.
Вічна слава Тобі — Герою.
І всім, хто віддав життя за Україну.
Слава Україні!