Хвилина мовчання…

Максим КАЛІНІЧЕНКО
Максиму назавжди 29 років. У нього залишилися батьки та дружина. Народився Герой 12 червня 1995 року в селі Костянтівка. Навчався у Зміївському ліцеї №2, згодом здобув професію слюсаря-ремонтника рухомого складу в Харківському технікумі залізничного транспорту. Працював у Харківському трамвайному депо.
Після строкової служби повернувся до мирного життя, а 12 квітня 2024 року став до лав Збройних Сил України. Служив навідником у підрозділі морської піхоти військової частини А4548.
У вересні 2024 року Максим одружився. Попереду було стільки планів, мрій, щасливих митей із коханою людиною..
Та 25 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу Богоявленки Волноваського району Донецької області воїн зник безвісти. Згодом його загибель підтвердилася.
Честь знати... Біль втрачати...
АНДРІЙ ПЕДЕНКО
Сьогодні йому мало б виповнитися 57 років.
Андрій народився 26 жовтня 1969 року у Змієві. Закінчив Зміївську школу №1, пройшов строкову службу у внутрішніх військах, працював у Харківському слідчому ізоляторі.
Його добре знали у рідному місті. Поважали за порядність, щирість, людяність. Він жив звичайним мирним життям, мав свої плани, турботи, близьких людей…
Але в жовтні 2022 року Андрій знову одягнув військову форму. Свідомо став до лав територіальної оборони, щоб захищати свою землю.
Сержант, який залишився вірним присязі. Воїн, який не сховався за чужими спинами, не відвернувся від небезпеки.
Його бойовий шлях пролягав через найгарячіші ділянки фронту. Останньою став Бахмут.
8 травня 2023 року під час боїв за місто Андрій отримав поранення, несумісне з життям.
Йому назавжди залишилося 53…
Сьогодні ми дякуємо Андрію за мужність і відвагу. Дякуємо його батькам за сина, родині — за людину, яка віддала своє життя за Україну.
ОЛЕКСАНДР МІНЯЙЛО
Сьогодні Олександру мало б виповнитися 37 років.
Він народився 26 жовтня 1989 року в Охтирці на Сумщині. Своє життя присвятив служінню людям.
Із січня 2022 року Олександр працював поліцейським офіцером Слобожанської громади. Його знали як відкриту, добру, щиру й небайдужу людину. Він допомагав людям, підтримував дітей, не залишав наодинці з бідою тих, хто потребував допомоги.
Для нього служити людям було не просто професією, а життєвим принципом.
Коли Україна потребувала захисту, Олександр свідомо змінив поліцейську форму на військову. Став до лав Збройних сил України, служив водієм-електриком у підрозділі безпілотних авіаційних комплексів, виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку.
22 квітня 2026 року після тяжкого поранення серце Захисника зупинилося в Запорізькій клінічній лікарні.
Йому було лише 36 років…
Удома залишилися рідні, друзі, побратими. І мама… Людина, яка подарувала йому життя, яку він безмежно любив і для якої назавжди залишиться сином, скільки б років не минуло.
Олександру посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста-героя Охтирки». Його ім’я також назавжди залишиться в історії Слобожанської громади.
Вічна шана і вдячність нашим Захисникам.