Хвилина мовчання. Пам’ятаємо наших Героїв…
Андрій Стаднік — четверті роковини загибелі.
7 листопада 2022 року неподалік Соледара обірвалося життя молодшого сержанта Андрія Стадніка. Він отримав поранення, несумісне з життям.
П’ятнадцять років Андрій працював завідувачем господарства Чемужівського ліцею. У селі його знали й поважали за працьовитість, відповідальність, спокійний характер і добре серце.
У 2019 році він підписав контракт зі Збройними силами України. Повномасштабне вторгнення зустрів уже у військовому строю. Пройшов найгарячіші напрямки, неодноразово перебував на передовій, зазнав кількох контузій. Та навіть після поранень і контузій не хотів залишати побратимів, відмовлявся від переведення в тил.
Він звільняв рідну Харківщину, а згодом боронив Донбас. Під Соледаром віддав своє життя за Україну.
Без чоловіка залишилася дружина, без батька — четверо дітей…
Дмитро Дем’яненко — сьогодні йому мало б виповнитися 36 років.
Дмитро народився 7 листопада 1990 року у Змієві. Закінчив Зміївську школу №2. Ще юнаком почав працювати, щоб допомагати своїй родині.
У 2014 році став військовослужбовцем за контрактом. У 2016-му одружився. Разом із дружиною виховував двох донечок, для яких був люблячим татом.
24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення, Дмитро добровільно став на захист рідної землі. Сміливий, надійний, відповідальний — таким його знали рідні та побратими.
5 травня 2023 року під час танкового обстрілу поблизу Гоптівки на Харківщині Дмитро героїчно загинув, виконуючи бойове завдання.
Йому назавжди 32… У скорботі залишилися батьки, сестра, дружина та дві маленькі донечки, які більше ніколи не обіймуть свого тата.
Максим Семенко — сьогодні йому мало б виповнитися 37 років.
Максим був родом із Шелудьківки, закінчив Геніївську школу. Після строкової служби обрав шлях військового.
Із 2014 року стояв на захисті України у лавах Державної прикордонної служби. Служив у Харківському прикордонному загоні. Із перших тижнів повномасштабного вторгнення продовжував боронити державу.
З 2016 року Максим проживав у селі Лиман. Його пам’ятають як добру, щиру, відповідальну людину, мужнього воїна та справжнього професіонала своєї справи.
У червні 2026 року в Лимані рідні, близькі та побратими провели Максима в останню путь.
Йому назавжди 36… Його передчасний відхід став невимовним болем для всієї родини.
Три долі. Три історії мужності. Три родини, для яких час розділився на «до» і «після»…
Герої не вмирають, доки живе пам’ять про них у наших серцях.
