️ Неймовірна історія життя ветерана зі Зміївської громади Євгена Сірохіна: став кулеметником у 16, отримав визнання в США, повернувся до України де у 82 роки втретє одружився

У Зміївській громаді залишилося лише троє ветеранів, які пройшли через справжнє пекло Другої світової війни. Один із них — Євген Михайлович Сірохін. Медіа-Зміїв вдалося поспілкуватися з донькою пана Євгена — Надією, яка нині живе в Америці. Вона з теплотою розповіла про батька, про подробиці його непростої, але гідної біографії.
Євген Сірохін народився 25 грудня 1926 року в селі Соколове на Зміївщині. Рано залишився без батька, в родині було багато дітей, тож змалку довелося швидко дорослішати.
Коли розпочалася Друга світова війна Євгену було лишень 12. У 16 років, в 1943, Євген іде на фронт — уже маючи травмоване око, яке не бачило. Попри це юнак стає кулеметником. У важкому бою на півдні перед його кулеметом розірвався снаряд — поранення було серйозне, постраждало і друге око. Хлопця доправили до Тбілісі, в Грузію, де йому провели складну операцію.
Після війни Євген Михайлович повернувся додому, в рідне Соколове. Тут він одружився і разом із дружиною виховав п’ятьох дітей — чотирьох доньок і сина. Родина була дружня, віруюча, а сам Євген — надзвичайно люблячим і турботливим татом. Працював на різних підприємствах, але особливо вирізнявся своєю творчістю. У домі Сірохіних звучала музика — у них був справжній домашній оркестр, і діти грали на різних музичних інструментах.
Сам Євген чудово співав, грав на акордеоні та гітарі, керував церковним хором, надихаючи інших. Життєрадісність, енергія та любов до людей зробили його дуже шанованою людиною.
Після смерті першої дружини він одружився вдруге. Згодом майже вся велика родина переїхала до США, і в 2002 Євген Михайлович також перебрався за океан — у місто Спокен, штат Вашингтон. І навіть там, на чужині, він залишив свій слід: був видатним похоронним регентом, товаришував із мером міста, давав інтерв’ю місцевим ЗМІ, продовжував музичний шлях. Його дуже поважали й цінували.
У 2009, вже після смерті другої дружини, він повертається до України, в рідне Соколове. Як зізнався сам Євген перед поїздкою, — «їду помирати на Батьківщину». Йому було за 80, але життя ще тривало. Тут він одружується втретє. Разом із третьою дружиною вони прожили ще багато років. Вона відійшла у засвіти у 93-річному віці.
До 2024 року зі здоров’ям ветерана все було відносно стабільно. Але сталася серйозна травма — пошкодив стегно, втратив змогу ходити. Нині Євген Михайлович перебуває в пансіонаті “Надія”, де за ним добре доглядають. Попри поважний вік, він тримається, залишається на зв’язку з родиною, яка його дуже любить і підтримує. А родина справді велика — 16 онуків і понад 30 правнуків.
Як розповіла донька Надія, Євген Сірохін усе життя був дуже позитивною людиною. Не сварився, не тримав зла, допомагав людям, мав багато друзів. Вів здоровий спосіб життя, мав неймовірну життєву енергію, яку відчував кожен, хто з ним спілкувався. Головне — до нині лишається глибоко віруючим. Вже цьогоріч ветеранові виповниться 99 років.
Сьогодні ми розповідаємо історію Євгена Сірохіна — як одного з трьох живих ветеранів Зміївської громади. Ми будемо говорити про кожного з них — бо усі вони заслуговують на пам’ять, шану і вдячність.